/дотик

Пес на узбіччі вдає ніби спить
Спостерігає ледь розімкнувши повіки
Байдужо
Шпиль над костелом від вітру й дощу
За сотні десятків днів і
Тисяч годин
Не гострий уже
Щоб пробити панцир твоєї зневіри.
Дерево дном догори росте
Як дитина
Всотуючи в себе причини і наслідки
З’яви своєї на світ
Падає до долу
Вдихаючи море на повну в легені
Повітря застрягло у горлі
Боже, торкнися нарешті
Моєї Руки.
Щоб пазли зібрались докупи
В єдину картину.
Просто торкнися
Щоб зрозуміти
Що тебе так само немає.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s